096 184 41 97 bride_ukraine@ukr.net

Нарцисизм – ворог кохання

У книзі Анни Саксе «Казки про квіти» є казка про Нарциса.

Народивши сина Нарциса, річковий бог Кефіс та німфа Лавріона не могли намилуватися своїм вродливим та здоровим дитям.

Лавріона зазвичай лагідно промовляла, звертаючись до хлопчика:

 Білолиций мій, ясноокий, кучерявий…

Коли син підріс, Кефіс почав помічати, що богом та царем вдома став Нарцис, попри те, що Кефіс продовжував володарювати річкою.

– Який красень! Яке миле дитя! Буде серцеїдом! – чув він часто, як подруги-німфи говорять про його сина, коли збиралися в Лавріони погомоніти.

А риби тим часом, пливучи зі сходу на захід, рознесли чутки про красу й розум сина Кефіса та Лавріони.

Почула ті чутки й горгона Медуза та й розлютилася, бо її син був нерозумним, злим та некрасивим.

У богів, так само, як і в людей, є заздрісники, які боляче сприймають успіхи інших.

Тож Медуза так розлютилася, що змії на її голові піднялися дибки й зашипіли.

Розсердившись, горгона прохрипіла, перекосивши рота:

Нехай твоя краса згубить тебе і ти будеш добрим лише заради слави, а мудрим лише, аби піднестися вище в очах людей.

Нехай та мить, коли ти побачиш своє відображення в дзеркалі, стане початком твоєї загибелі.

Риби принесли звістку про прокляття і в річку, де володарював Кефіс.

І Бог звелів знищити всі дзеркала, щоб уберегти свого сина від смерті.

Нарцис, який з народження чув про свою красу та добре серце, дійсно намагався бути і добрим, і розумним. Хоча йому й нелегко це давалося.

Так, коли діти інших німф залишали після сніданку чи обіду шматочок хліба для риби, то й Нарцис залишав щось зі своєї тарілки, щоб його не назвали скупим.

При цьому він вважав, що робить більше добра, ніж інші, адже жертвує не простий хліб, а божественну їжу. З часом він навчився не відривати від себе їжу, а брати з комори матері, дивуючи інших німфенят своєю щедрістю.  

Та час швидко плине не лише в людей, а й у богів. Ще вчора Нарцис грався з рибками, збирав на березі річки мушлі, прикрашав себе водоростями, аж раптом непомітно виріс і став красивим юнаком.

Діти, з якими він грався раніше, тепер уже розважалися по-іншому – вони читали одне одному власні вірші, співали власні пісні або змагалися, хто швидше стрибне на спину дельфіну та запливе якомога далі.

Нарцис також писав вірші, однак йому здалося, що деякі його товариші пишуть краще за нього. Через заздрість він починав кожного свого товариша-поета або товариша-співака критикувати. І товариші почали думати, що він справді добре розбирається та розуміється в поезії та музиці.

Адже вони з дитинства чули, як старі німфи повторювали час від часу, що найщасливішою стане та німфа, яку покохає Нарцис та візьме собі за дружину. Він же такий красивий, добрий і талановитий.

Не дивно, що молоді німфи намагалися сподобатися Нарцису. Довго придивлявся парубок до дівчат, аж нарешті вибрав красуню Луну й обручився з нею.

Напередодні весілля Луна попросила коханого нарвати на березі річки черемхи. Вона хотіла вплести квіти в коси.

Нарцис виконав прохання своєї майбутньої нареченої, пішов на берег і нарвав цілий оберемок квітів черемхи й збирався вже стрибати у воду до коханої, як, опустивши погляд вниз, побачив своє відображення у воді.

– Яка краса! – вигукнув він і застиг, мов зачарований. – Такої краси ніхто не бачив з дня створення світу.

Нарцис забув про Луну, про своє завтрашнє весілля, квіти він викинув на берег і все стояв та милувався своєю красою.

– Я не тільки найрозумніший і найдобріший, я ще й найкрасивіший, –повторював він, милуючись своїм відображенням у воді.

Луна ж, не дочекавшись коханого, випливла на поверхню й висунула голову з води, сколихнувши водяне дзеркало.

Нарцис обурився й гримнув на неї, а вона не повірила, що він всерйоз, і почала загравати до нього й знову таки хвилювати водяну гладь.

– Я бачу, ти мені заздриш, Луно, заздриш моїй красі й тому заважаєш мені милуватися собою, – розсердився на неї Нарцис і сказав:

– Пливи геть від мене.

Луна все ще не вірила, що її наречений говорить серйозно, тому відповіла:

– Коханий, навіщо мені, найкрасивішій із німф, заздрити твоїй красі?

– Я вважав тебе красунею, доки не побачив себе! Подивися на моє обличчя, на мій стан і ти зрозумієш, що сама Афродіта не гідна стати мені дружиною, – відповів Нарцис, не зводячи очей зі свого відображення у воді.

нарцисизм - ворог кохання

Для німфи, так само, як і для земної дівчини, немає нічого більш образливого, як невизнання коханим її краси. Луна розсердилася на Нарциса і розповіла про все його батькам, Кефісу та Лавріоні. Вона назвала Нарциса самозакоханим дурнем і сказала, що він несповна розуму.

Дарма Кефіс просив сина повернутися в річковий палац, дарма мати лила сльози та вмовляла… Нарцис залишився на березі, він продовжував милуватися своєю красою, доки не зів’яв і не зрівнявся із землею.

Коли Нарциса не стало, Луна пробачила йому його самозакоханість і в пам’ять про коханого посадила квітку.

нарцисизм

Коли квітка розквітла, то була такою ж білою, як обличчя Нарциса.

Анна Саксе розпочала казку такими словами:

– Навіть богам не завжди вдається виховати своїх дітей так, як би того хотілося.

Від себе, як від редактора журналу, хочу всім закоханим нагадати, що нарцисизм (самозакоханість) – це перший ворог кохання.

Коли є ознаки образи, зупиніться і запитайте себе, чи це не через самозакоханість?!

Усім щирого кохання та Божого Покрову.

прослухати казку можна тут

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *