Весільний рушник та українські традиції

Весільний рушник був і залишається невід’ємним атрибутом українського весілля.

А от скільки рушників згідно з традиціями в давнину вишивала наречена, сьогодні мало хто знає. Нам важко уявити, скільки часу потрібно було нареченій, аби вишити близько сорока рушників.

Саме така кількість була необхідна, щоб їх вистачило для кожного обряду.

Оскільки весільний рушник вишивається двобічною вишивкою, без вузликів, то вишивати його не так просто.

Дівчата починали вчитися цьому змалечку і знали, що у вишивках має переважати червоний колір, адже саме червоний є символом палкого кохання. А ще дівчата знали, які бажано вишити символи та орнаменти, щоб сімейне життя склалося і кохання було довіку. Тому раніше на рушниках не було ні побажань, ні привітань.

Наречена, готуючись до заміжжя, вишивала рушники сама, власноруч, намагаючись вишити якомога більше. Який би весільний рушник не вишивала, починала завжди з чоловічого боку і робила помітки, аби не сплутати.

Ви знали, що правий бік обрядового рушника є чоловічим, а лівий – жіночим?

Весільний рушник фігурував на всіх етапах таїнства одруження, починаючи зі сватання.

Сватання в різних регіонах України називалося по-різному.

Так у Київській області його називали подаванням рушників, у Кіровоградській – взяттям чи віддачею рушників, на  Харківщині – просто обрядом «рушники».

Тож, імовірно, дівчата, збираючись заміж, починали вишивати першими рушники для сватання.

Бо, даючи згоду на шлюб, наречена мала дати нареченому вишитий рушник.

Посильний рушник

Цей рушник у багатьох місцевостях ще називають посильним. Якщо наречена відповіла, що подумає, то її батьки на знак згоди на шлюб відправляли родині нареченого посильний рушник або батько нареченої власноруч давав рушник нареченому.

На посильному рушникові ніколи не було чорного кольору. Його вишивали червоними нитками чи білими, залежно від регіону.

Традиції сватання

Щодо традиції сватання, то майбутній наречений приходив освідчуватися до батьків нареченої з двома букетами квітів. Один букет призначався майбутній тещі, а другий, звісно, – нареченій.

І якщо наречена дала згоду на шлюб і сватання відбулося, призначали оглядини, коли батьки нареченої підуть до батьків нареченого, а вже після оглядин домовлялися про заручини.

У призначений день свати йшли до батьків нареченої парною кількістю і несли на рушникові хліб та сіль.

На заручинах староста союзним рушником, який менший та вужчий за батьківський, зв’язував руки майбутніх наречених, символічно об’єднуючи їх в одне ціле. Союзний рушник символізує майбутнє наречених, їхній духовний зв’язок та єдність у всьому. Коли руки наречених були зв’язані, родичі подавали старості коровай, який принесли свати. Коровай мав бути накритий рушником. Староста клав на весільний хліб спочатку зв’язані руки наречених, а потім і їхніх батьків та близьких родичів, тим самим об’єднував дві сім’ї в одну.

Після того, як обряд завершувався, наречена пов’язувала нареченому на руку вишиту білу хустку, сватам – рушники, а свахам – хустки. Якщо сім’я нареченої була заможною, то ще й дарувала всім учасникам церемонії подарунки – вишиті сорочки та полотно. Наречений теж вручав подарунки батькам нареченої та її рідним.

Свати, приймаючи подарунки, дякували дівчині за працьовитість та старання, а її батькам – за виховання.

Благословенний рушник

Особливе значення для наречених має благословенний рушник, або його ще називають батьківським. На цей рушник наречені ставали, отримуючи батьківське благословення. Тому він і називається батьківським. Ставали кожен на свій бік: наречений – на чоловічий, наречена – на жіночий, щоб у сімейному житті не обмінятися ролями.

Батьківський рушник вважається найголовнішим серед весільних рушників. Ні в яких інших обрядах його більше не використовували і берегли, як найціннішу річ у домі, нікому зі сторонніх не показували.

Наші предки вважали основним оберегом сім’ї – Дерево Роду, його та унікальний енергетичний код родини й зображували на батьківському рушникові. Завдяки цьому наречена знала свій рід до сьомого коліна.  

Цікавим є й той факт, що благословенний рушник мав бути такої ж довжини, як і зріст нареченого, а його верхній край залишали неотороченим (необробленим), щоб рід продовжувався.

Менший та вужчий від батьківського рушника – союзний весільний рушник. Союзний називається тому, що ним зв’язують руки нареченого та нареченої.

Для вінчання наречених готували п’ять рушників:

• під ноги нареченим
• для пов’язування рук наречених
• два рушники, якими покриваються вінчальні ікони Спасителя та Богородиці
• рушник під коровай.

Кожна мати, коли вже розуміла, що весілля незабаром, вишивала два рушники для своєї дитини. А вже рушник, на якому стоять наречені в церкві, вишивала наречена, прикрашаючи його тільки білою вишивкою: парою голубів з гілочками барвінку в дзьобах та квітами. Голуби за всі часи були і залишаються символами кохання.

Весільний рушник під коровай завжди прикрашав святковий стіл наречених. Цей рушник завжди вишивався яскравими квітами, серед яких було багато маків і троянд.

Ще в давнину рушниками перев’язували дружок.

Які рушники будуть на вашому весіллі?

Пишіть, надсилайте фото та діліться своїми розповідями, які традиції були на вашому весіллі.

Купуйте весільний рушник на сайті рекламодавця журналу «Bride Ukraine». Замовивши рушники в магазині «Придане», маєте унікальну можливість потрапити на сторінки глянцю. Подробиці читайте тут

P.S.:

Наречений, ідучи на сватання, готує:

• два букети квітів (своїй коханій та майбутній тещі)
• якщо в домі нареченої є діти, то солодощі для них
• круглий хліб
• коровай
• кошик фруктів
• вишитий рушник під коровай
• подарунки сватам (це можуть бути сорочки, банні рушники, набір постільної білизни).

Майбутня наречена, яка чекає гостей, вдягає українське вбрання та готує:

• вишиті рушники, щоб перев’язати сватів
• гарний і смачний стіл для гостей.

Редактор журналу Лариса Голубєва